Борис Годунов, біографія якого викликає численні суперечки серед істориків, завдяки Пушкіну увійшов в історію як дітовбивця, у якого «мальчики кровавые в глазах». І хоча історики поставили під сумнів причетність Годунова до загибелі царевича Дмитра, обивателі схильні вірити версії великого поета. Розповімо докладніше про життя і правління Бориса Годунова.

Борис Годунов: біографія, особисте життя

На запитання, хто такий Борис Годунов, здатна відповісти більшість людей, які закінчили середню школу. Він відомий як перший цар не з династії Рюриковичів, який був обраний на Земському соборі. Його правління ознаменувало початок Смутного часу — 15 років економічної та політичної кризи Московської держави, обтяжені голодом і зовнішньою інтервенцією.

Походження і зовнішній вигляд Годунова

Біографія Бориса Годунова сповнена загадок і білих плям. Після Смутного часу до влади в Московії прийшли Романови — конкуренти Годунова в боротьбі за престол. Представники цієї династії проводили цілеспрямовану політику знищення архівів і переписування історичних документів.

Так, наприкінці XVI століття до «Государева родословця» було внесено зміни, і з’явилася версія про татарське походження Годунових. Нібито в XIV столітті з Орди в Московію втік мурза на ім’я Чета. Він прийняв православ’я, служив Івану Калиті і заснував династію Годунових.

Пізніше історики поставили під сумнів татарське походження Годунових. Вони підрахували, що перші відомості про прибуття Чета в Московію збігаються з роками перебування на службі боярина Дмитра Зерно, якого вважали онуком Чета. Таким чином, за офіційною версією, Чета тільки прибув до Московії, коли там уже служив його онук.

Згідно з іншою версією, Годунови були місцевого походження. Родоначальником династії був боярин Дмитро Зерно, який служив Калиті. У нього було три сини, один з яких — Федір — поміщик у В’яземському повіті — став батьком Бориса. Після смерті батька Борис Федорович Годунов виховувався в маєтку дядька Дмитра. У період опричнини Дмитро Годунов потрапив до опричного корпусу. Так доля пов’язала бояр Годунових з Іваном Грозним.

Прижиттєвий портрет Бориса Годунова не зберігся. Після смерті його тіло переносили з Архангельського собору Кремля до Варсонофіївського, а потім до Троїцького монастиря. Лише 1782 року з’явилася усипальниця Годунових.

У 1945 році відомий антрополог Михайло Герасимов, який створив технологію відновлення зовнішності за черепом, отримав дозвіл розкрити гробницю. Він з’ясував, що гробницю пограбували, кістки перемішали і черепів не збереглося. Так пропала остання надія відновити зовнішній вигляд першого обраного царя.

Нині історики задовольняються лише описами, які залишили іноземні дипломати, що відвідували двір Бориса. Відомо, що він був рослим чоловіком міцної статури з рідким чорним волоссям.

Шлях до влади

Борис Годунов знав, як потрібно поводитися при дворі Івана Грозного. Він не брав участі в політичній боротьбі бояр, оскільки не міг похизуватися знатністю походження, але прекрасно розумів, з якими людьми потрібно мати добрі стосунки. Він поріднився з одним із найвпливовіших людей часів опричнини Малютою Скуратовим, одружившись з його донькою Марією.

Також Борис був дружкою на весіллі Івана Грозного 1571 року і видав сестру Ірину заміж за царського сина Федора. Спорідненість із царською родиною допомогла йому отримати титул знатного боярина.

Борис не мав освіти і не вмів писати. Але для російських царів грамота вважалася непотрібною справою. Папери писали дяки, а замість підпису достатньо було поставити печатку. При цьому Годунов був чудовим оратором і завойовував популярність у москвичів, виступаючи перед ними та роблячи щедрі пожертвування хлібом і грошима. Таким чином, його любила чернь, а знать не розглядала як суперника.

Перед смертю Іван Грозний, розуміючи, що Федір не здатний правити самостійно, створив раду регентів. До неї увійшли Микита Захар’єв-Юр’єв, Іван Шуйський, Іван Мстиславський і Богдан Бєльський. Останній спробував змістити Федора. Переворот не вдався, і цар відправив Бєльського у вигнання.

На його місце Микита Захар’їн-Юр’єв запропонував Годунова. 1584 року Микита Захар’їн-Юр’єв захворів і не брав участі в роботі ради. Незабаром Іван Мстиславський та Іван Шуйський плели інтриги, вимагаючи від Федора розлучення з Іриною і вигнання Годунова. Але Федір придушив боярське невдоволення, відправивши Шуйського у вигнання. Мстиславський вирішив піти в ченці. У результаті з членів регентської ради при дворі залишився Борис Годунов. Він фактично правив країною з 1586 року.

У 1598 році помер цар Федір. Його єдина дочка померла в дитинстві, й інших спадкоємців не залишилося. Сам Федір правителем нікого не призначив. Трон перейшов до сестри Годунова і дружини Федора Ірини, але вона віддала перевагу правлінню замість чернечого постригу.

Тут і настав зоряний час Годунова. Московський люд його обожнював і вимагав коронувати. Борис бути царем відмовився, розуміючи, що вимог черні недостатньо, щоб його владу визнала знать. Уперше в історії Московії було скликано Земський собор для обрання царя. Борис ще раз відмовився від трону. Поступився він лише тоді, коли патріарх Іов пригрозив відлучити його від церкви, якщо не прийме корону. Так 1598 року Годунов став першим обраним царем.

Як Годунов став дітовбивцею

Після смерті Івана Грозного 1584 року залишилося два сини: Федір і Дмитро. Останній жив із матір’ю в Угличі. У 1591 році він загинув. Згідно з офіційною версією, у царевича стався епілептичний напад і він упав на ніж. Жителі Углича, дізнавшись про подію, вчинили бунт і вбили царських людей. Розслідувала справу комісія, яку очолював противник Годунова боярин Василь Шуйський. Комісія не знайшла доказів причетності Бориса до події.

Але коли Василь Шуйський став царем 1606 року, він змінив думку і звинуватив у вбивстві попередника. Тіло царевича перенесли в Архангельський собор Кремля. Дмитра зарахували до лику святих.

Романови, які прийшли до влади після Шуйського, наказали переписати літописи і внести в них версію про замовне вбивство. Так Годунов на кілька століть виявився дітовбивцею.

У 1892 році відомий історик Михайло Погодін засумнівався у вині Бориса. У ХХ столітті його версію підтримали інші авторитетні історики. На їхню думку, Дмитро не був претендентом на владу. Він був сином від п’ятого або шостого шлюбу Івана Грозного. Церковні закони не дозволяють більше трьох вінчань. Тому, з точки зору канонічного права, Дмитро був незаконнонароджений. У Московії царі та знать вважали себе вищими за закон, тому Грозний не бачив у черговому шлюбі проблем. Але після його смерті суперечки про законність його одруження відновилися.

До того ж у царя Федора через рік після смерті Дмитра народилася дочка, у якої було більше шансів на престол. Годунов же на початку 1590-х навіть не розглядався як потенційний претендент на правління.

Особисте життя Годунова

На відміну від Івана Грозного, Годунов був одружений лише одного разу. У 18 років він вінчався з Марією, дочкою Малюти Скуратова. На думку деяких істориків, вона була честолюбна і допомагала чоловікові в боротьбі за владу. При дворі ходили чутки, що Марія допомогла царю Федору відійти в інший світ.

У пари довго не було дітей. Згідно з однією з версій, Годунов виписав лікаря з Англії, щоб той допоміг вилікувати дружину і зачати спадкоємця. Перша дитина пари померла в дитинстві. Пізніше у Марії та Бориса народилося двоє дітей — Ксенія і Федір. Останнього готували стати царем, і він отримав прекрасну освіту. Але після смерті Бориса стрільці вбили Марію і Федора.

Лжедмитрій, який ненадовго зайняв престол, зробив Ксенію своєю наложницею. Пізніше вона прийняла чернечий постриг. Після її смерті династія Годунових перервалася.

Борис Годунов: роки правління, реформи

На запитання, скільки правив Борис Годунов, історики не дають однозначної відповіді. Царем він пробув лише сім років, але ще 13 років правив як регент при царі Федорі.

Борис Федорович Годунов вважається першим царем, за якого контакти Московії та Європи були найбільш тісними. Він запрошував іноземних фахівців і відправляв представників знаті вчитися за кордон. Подібну політику проводив лише Петро I через 200 років.

Правління Бориса Годунова відзначено такими досягненнями:

Зміцнення та благоустрій Москви

Годунов наказав побудувати нові кріпосні стіни навколо міста. При ньому в столиці з’явився водопровід. 1591 року війська кримського хана Кази Гірея підійшли до міста, але, побачивши високі стіни, на яких стояли гармати, не зважилися на штурм.

Створення системи оборони в Дикому полі

Щоб не допустити наближення кочівників до Москви, Годунов ініціював будівництво фортець на кордоні з Диким полем. За його правління було закладено фортеці Воронеж, Лівни, Самара, Царицин, Бєлгород, Царьов-Борисов, Смоленськ і низку інших. Згодом фортеці стали великими містами Росії.

Становлення Московського патріархату

1439 року під натиском турецької загрози патріарх Константинопольський змушений був укласти Флорентійську унію з Римом. Розмови про возз’єднання двох гілок християнства точилися з часів Великої схизми 1054 року, коли Західна церква відокремилася від Східної. Флорентійська унія була однією з безрезультатних спроб примирення, але Московська церква скористалася нею як приводом для проголошення незалежності.

У XVI столітті Європою прокотилася Реформація, відокремивши протестантів від католиків. Слідом за нею почалася контрреформація, яка загострила відносини між християнськими конфесіями. Як результат, кожен монарх Європи підтримував тільки одну конфесію на своїх землях і виганяв іновірців. У таких умовах православні опинилися в найгіршому становищі. Єдиним монархом, який сповідував православ’я, залишався московський цар. Усі православні ієрархи зверталися до нього за фінансовою підтримкою.

1588 року новообраний Константинопольський патріарх Єремія прибув до Москви просити грошей на утримання патріаршого престолу. Його та свиту Годунов тримав у почесному полоні близько року. Греків добре годували, але обмежували свободу пересування. Московіти вимагали висвятити митрополита Московського в патріархи. Єремії запропонували на вибір два варіанти — перенести кафедру до Володимира або визнати митрополита Іова патріархом і здобути свободу.

У січні 1589 року Єремія висвятив Іова в патріархи, і через п’ять місяців його відпустили додому, забезпечивши грошима. Згідно з канонами православної церкви, Москва була канонічною територією Константинопольського патріархату, і необхідно було рішення Собору Константинопольської церкви для визнання за Москвою права обирати патріарха. Але московські царі не рахувалися зі своїми законами, і чужі їм були не указ. Так стараннями Годунова Московська церква отримала патріарха.

Голод і репресії

Годунов розумів, що рішення Земського собору для знаті не є приводом визнати його царем. Тому, отримавши владу, він почав позбуватися неугодних. Годунов заохочував доноси і використовував їх як привід розквитатися з опозицією. Романови, Шуйський, Бєльські та інші знатні роди стали першими жертвами репресій.

У 1601 році почалася низка неврожаїв, яка тривала кілька років і призвела до голоду. Годунов намагався контролювати ціни на хліб, роздавав зерно з царських комор, але поліпшити становище йому не вдавалося. У народі ширилися чутки, що лиха — кара Божа за обрання нечестивого царя.

Не дивно, що Лжедмитрія, який з’явився 1604 року, частина підданих Годунова зустрічала як рятівника. Урядовим військам вдалося завдати поразки самозванцю, але 1605 року цар Борис помер, і Лжедмитрій безперешкодно зайняв столицю.

Борис Годунов, історія правління якого залишилася в народній пам’яті як Смутний час, зумів досягти високого становища завдяки зв’язкам і підтримці простого народу. Історики вважають, що його правління йшло на користь державі, але царю не пощастило, оскільки роки його царювання випали на період голоду, який підірвав основи влади.