Людину, яка завжди готова вислухати, допомагає іншим і ніколи не відмовляє в підтримці, вважають доброю, чуйною, милою. Однак іноді це прагнення рятувати всіх навколо переростає у справжню залежність, яка шкодить самому «рятувальнику».
Цей синдром не є офіційно визнаним розладом, але серйозно заважає повноцінному життю. Синдром рятувальника проявляється в тому, що рятувати, допомагати — це життєва необхідність, продиктована прагненням виконувати чужі бажання і прохання.
Рятувальники роблять це не тільки з доброти душевної, а й тому, що вважають, що, тільки кажучи «так» іншим, вони можуть щось отримати натомість.
Уперше про синдром рятувальника заговорив психотерапевт Стівен Карпман 1968 року. Саме він — автор трикутника Карпмана, який відображає три ролі людини в різних ситуаціях: жертва, переслідувач і рятувальник.
«У таких нездорових стосунках ми можемо прагнути допомагати близькій людині занадто багато.
При цьому адекватну допомогу співзалежна людина може перетворювати на хронічне рятувальництво, абсолютно того не помічаючи», — пише психолог Володимир Решетніков у своєму Instagram-блозі (тут і далі орфографію і пунктуацію автора збережено — прим.ред.).
«Що тут важливо: рятуванням або нав’язаною допомогою ми позбавляємо іншу людину відповідальності за себе, своїми руками «саджаючи її собі на шию». Чи допомагає це їй розвиватися — звісно, ні.
Існують способи поведінки, спрямовані на благополуччя іншої людини. Це — підтримка, допомога, рятувальництво, опікунство, порада.
Давайте розберемося, чим вони відрізняються один від одного.
Уявіть собі гору, якою дереться людина. Утім, кожен із нас обирає і навіть створює для себе гору, що складається з тих чи інших життєвих перешкод, і дереться нею», — пише фахівець.
Ви спускаєтеся зі своєї гори, залазите на його гору, допомагаючи подолати йому якусь складну для нього ділянку.
Ви кидаєте свою гору і намагаєтеся зняти іншу людину з її гори або змінити саму гору, оскільки вона вам здається надто складною і небезпечною для цієї людини.
Ви залишаєте свою гору, забуваєте про неї, супроводжуючи весь підйом іншої людини по своїй горі.
Ви ділитеся з іншою людиною своїми знаннями або досвідом сходження, не злазячи зі своєї гори. Тобто порада — це співучасть через погляд зі сторони.
Ви не залишаєте свою гору, але проявляєте співчуття, увагу, розуміння і прийняття. У цьому випадку підтримка — це співучасть через погляд зсередини.
«Підтримка — це такі слова або вчинки, які можуть надати людині сил для продовження свого сходження.
Підтримуючими можуть бути такі слова: «Я бачу, як тобі складно, я розумію тебе і вірю, що ти впораєшся, ти не один, я з тобою», — пояснює експертка.
Життя людини об’єктивно перебуває під загрозою.
Унікальна добірка новин від нашої редакції
Для багатьох водіїв таксі болт київ особливо привабливе завдяки можливості самостійно обирати години роботи. Одним із найпопулярніших…
Вічна війна в IT-аутсорсі виглядає стандартно. Маркетологи женуть трафік на сайт і звітують про виконані…
Більшість людей, які мріють про власну кав'ярню, уявляють затишний інтер'єр, аромат свіжозмеленої кави та чергу…
Вышли на минуту за почтой, вынести мусор или покурить на лестничную клетку — и дверь…
Одеса завжди жила за власними правилами. Це місто, де поруч із сучасними житловими комплексами продовжують…
Современный человек постоянно находится в движении. Работа, встречи, поездки по городу, командировки, путешествия на выходные…