Людину, яка завжди готова вислухати, допомагає іншим і ніколи не відмовляє в підтримці, вважають доброю, чуйною, милою. Однак іноді це прагнення рятувати всіх навколо переростає у справжню залежність, яка шкодить самому «рятувальнику».
Цей синдром не є офіційно визнаним розладом, але серйозно заважає повноцінному життю. Синдром рятувальника проявляється в тому, що рятувати, допомагати — це життєва необхідність, продиктована прагненням виконувати чужі бажання і прохання.
Рятувальники роблять це не тільки з доброти душевної, а й тому, що вважають, що, тільки кажучи «так» іншим, вони можуть щось отримати натомість.
Уперше про синдром рятувальника заговорив психотерапевт Стівен Карпман 1968 року. Саме він — автор трикутника Карпмана, який відображає три ролі людини в різних ситуаціях: жертва, переслідувач і рятувальник.
«У таких нездорових стосунках ми можемо прагнути допомагати близькій людині занадто багато.
При цьому адекватну допомогу співзалежна людина може перетворювати на хронічне рятувальництво, абсолютно того не помічаючи», — пише психолог Володимир Решетніков у своєму Instagram-блозі (тут і далі орфографію і пунктуацію автора збережено — прим.ред.).
«Що тут важливо: рятуванням або нав’язаною допомогою ми позбавляємо іншу людину відповідальності за себе, своїми руками «саджаючи її собі на шию». Чи допомагає це їй розвиватися — звісно, ні.
Існують способи поведінки, спрямовані на благополуччя іншої людини. Це — підтримка, допомога, рятувальництво, опікунство, порада.
Давайте розберемося, чим вони відрізняються один від одного.
Уявіть собі гору, якою дереться людина. Утім, кожен із нас обирає і навіть створює для себе гору, що складається з тих чи інших життєвих перешкод, і дереться нею», — пише фахівець.
Ви спускаєтеся зі своєї гори, залазите на його гору, допомагаючи подолати йому якусь складну для нього ділянку.
Ви кидаєте свою гору і намагаєтеся зняти іншу людину з її гори або змінити саму гору, оскільки вона вам здається надто складною і небезпечною для цієї людини.
Ви залишаєте свою гору, забуваєте про неї, супроводжуючи весь підйом іншої людини по своїй горі.
Ви ділитеся з іншою людиною своїми знаннями або досвідом сходження, не злазячи зі своєї гори. Тобто порада — це співучасть через погляд зі сторони.
Ви не залишаєте свою гору, але проявляєте співчуття, увагу, розуміння і прийняття. У цьому випадку підтримка — це співучасть через погляд зсередини.
«Підтримка — це такі слова або вчинки, які можуть надати людині сил для продовження свого сходження.
Підтримуючими можуть бути такі слова: «Я бачу, як тобі складно, я розумію тебе і вірю, що ти впораєшся, ти не один, я з тобою», — пояснює експертка.
Життя людини об’єктивно перебуває під загрозою.
Унікальна добірка новин від нашої редакції
In an increasingly digital world where data is the new oil, maintaining anonymity, security, and…
Разные философии брендов Смартфоны сегодня — это не просто средства связи, а полноценные устройства для…
У нашому суспільстві тема психічного здоров’я все ще залишається оповитою туманом упереджень і страхів. Коли…
В эпоху технологического разнообразия и богатства выбора даже такая, казалось бы, простая задача, как покупка…
Земля є національним багатством нашої країни. Але, на жаль, цей вислів не є інформативним. Що…
Система вывода конденсата наружу холодильника включает в себя специальное отверстие, куда стекает оттаявшая жидкость и…