Андронівська культура на території Казахстану

Це археологічна культура, культурно-історична спільність бронзового віку Євразії (XVI-XII ст. до н. е.). Вона знаходилася на території Казахстану, Південного Уралу, Західного Сибіру і західної частини Середньої Азії. Перші поховання цієї культури були знайдені 1914 року директором Красноярського краєзнавчого музею, професором Аркадієм Тугаріновим біля села Андронове біля міста Ачинська (Красноярський край). У 1927 році археолог Сергій Теплоухов виділив її в окрему культуру. Свою назву вона отримала за місцезнаходженням перших розкопок.

Унаслідок подальших археологічних розкопок і досліджень було встановлено інші споріднені культури, включені до андронівської культурно-історичної спільноти. Археолог, доктор історичних наук Михайло Косарєв виокремив у складі Андронівської культури три споріднені культури, що різняться за формою та орнаментом кераміки:

1. Петровську (1600-1500 рр. до н. е., Південний Урал, південь Західного Сибіру, Казахстан).
2. Алакульську (1600-1100 рр. до н. е., від Уралу і до Південного Казахстану).
3. Федорівську (1500-1300 рр. до н. е., Урал, Об, Єнісей, Приіртишшя, Казахстан).

Які особливості Андронівської культури? Дослідники виділяють такі особливості:

1. Андронівці належали до індоіранської або арійської етнічної групи.
2. Вели осілий спосіб життя, займалися скотарством, землеробством.
3. Житло наземне або напівземляне.
4. Покійних ховали, обкладаючи камінням або кам’яними плитами, зверху також накривали плитою. Скелети в могилах лежать на боці і з зігнутими ногами, руками біля обличчя. У період культу вогню небіжчиків іноді спалювали.
5. Металеві вироби з бронзи мають особливу форму: втулчасті сокири, ножі з виїмкою біля основи, своєрідні наконечники списів і стріл, браслети, намиста, різноманітні підвіски, зазначає доктор історичних наук Акай Нусупбеков у книжці «Історія Казахської РСР з найдавніших часів до наших днів».
6. Специфічна форма прикрас: сережки зі згорнутого золотого листа, прикраси-підвіски для головного убору та одягу, бляшки з орнаментом-чеканкою, спірально закручені браслети.
7. Своєрідний геометричний орнамент на глиняному посуді, який наносили гребінчастим або гладким штампом.

Техніка виробництва, закінченість форм предметів із бронзи та глиняних посудин вказують на високий рівень культури, підкреслює Акай Нусупбеков.

Андронівська культура з одним з основних центрів у Казахстані яскрава і самобутня. Вона мала низку особливостей, які не виходили за межі поширення її племен.

Пам’ятки, суспільний лад і побут Андронівської культури

Пам’ятки Андронівської культури зустрічаються в усіх регіонах Казахстану. Це поселення Атасу, Канай, Трушникове, Степняк, Усть-Нарим, Бурабай, Тасти-Бутак, Ахмет та інші. У пониззі Сирдар’ї вивчено комплекси могильників Тегіскен, Таутари. За ними можна вивчати не тільки побут і господарське життя, а й первісне мистецтво. Так, на півдні країни в поселеннях Тамгали і Каратау виявлено безліч малюнків.

Чим займалися андронівці? У II тисячолітті до н. е. андронівські племена Казахстану займалися скотарством, мотижним землеробством і металургією — виробництвом бронзових виробів (знарядь праці, зброї, прикрас). Осілість сприяла розвитку домашніх промислів (виготовлення шкіряних, вовняних виробів, посуду). Приручення диких тварин і розвиток скотарства забезпечували їм постійний прожиток.

У зв’язку з розвитком скотарства і металургії, які вимагали чоловічої сили, роль чоловіка в суспільному устрої збільшилася, і матріархат змінився патріархатом. У племенах сформувалися стани: військова знать, жерці, рядові члени. Зросла майнова нерівність, з’явилися заможні сім’ї.

З часом господарювання андронівців змінюється. Коли домашня худоба витоптала довколишні луки, її довелося переганяти на десятки кілометрів від дому. Так поступово племена перейшли до кочового скотарства і закинули обробіток землі. Вони зменшили поголів’я великої рогатої худоби, замінивши її на коней і овець, яких було легше переганяти. Осідлавши коня, отримали транспортний засіб.

Територія Казахстану завдяки значним запасам міді, олова, золота, що залягають близько до поверхні, стала центром розвитку металургії. Знайдено численні стародавні розробки міді (Жезказган, Зиряновськ, Карчига, Джалтир, Уро-Тобе, Кушикбай), олова (гори Атасу, Калбінський і Наримський хребти), золота (Степняк, Казан-чункур, Баладжал, Акджал, Дайбай, Майкопчегай, Акабек), згадує Акай Нусупбеков.

Лише на території поселення Атасу розкрито 25 металургійних виробничих комплексів з конструкціями печей з димарем і різними допоміжними спорудами, що забезпечували випал, плавлення та лиття, зазначає кандидат історичних наук Сагиндик Жауимбаєв у дослідженні «Древня металургія і гірнича справа Центрального Казахстану (епоха бронзи)».

У період Андронівської культури племена зробили крок далеко вперед насамперед у галузі металургії та виготовленні знарядь праці, зброї, прикрас. Історики, археологи продовжують відкривати і вивчати самобутні сліди Андронівської культури. Через століття вона впливає на сучасне життя.